Spooky Reality

я міг нескінченно довго пиздіти про тебе із друзями.
міг десятки разів запевняти їх, що все зрозумів, насправді не розуміючи нічого.
приходив додому після нормальної склянки горючого і плюсувавши все своє життя до купи
у підсумку отримував нуль.

по всіх фронтах щось не виходило нічого, не складалось ніяк у єдине ціле.
цілком нормально для людини звинуватити у своїх негараздах когось іншого.
я вибрав тебе.
я не робив це прямо, скоріше підсвідомо запевняював себе, що це все побічні ефекти наших ночей.

твоя особиста вендета.
мій особистий тягар.
називати речі своїми іменами виходило досить непогано, особливо
якщо речі носили брехливі імена.

приходивши вкотре додому п'яним від слів, я розумів, що казати собі, що зрозумів вже точно все

було необдумано

бо думки, як непоганий напас, кінчаються швидко.
вони щось типу найдешевшої лампочки -перегорають швидко

і от, вбиваючись у текстах і в житті, я просив тебе врятувати мене від самого себе, спробуючи
переконати тебе, що саме ти зобов'язана це зробити.

це все йшло за звичайним сценарієм і я зрозумів, що хтось ступив за край.

і в підсумку не залишилось нічого

ні бажання, ні мрії, ні мети, ні сміливості щось змінити.
надивившись хороших фільмів я став мислити як їхні головні герої
комедія перетворювалась на дешеву драму

пісня "дешовие драми " змінила назву на "яке в мене нещасне життя "

емоційна біль триває 15 хвилин

як можна розтягнути їі на декілька років ?
хіба що самі відносини для мене стали чимось важким та емоційно негативним

видумки

ти моя особиста видумка, хвороба, яка досі прогресує
я ж твій вірус, який все ще чекає моменту, коли ти станеш слабшою
або і зовсім вмиратимеш.
тільки питання
ти збираєшся лікувати свою хворобу ?
бо в мене здається рак

безкінечна кількість світлофорів.
ти помічаєш
під яким кутом наливають вино
саме тобі дано вибирати:
жити чи вмерти
бути чи спати.
і на відстанях ти розумієш,
дим, який ти випускаєш із сигарети
насправді летить туда, де чекають тебе.
кожна зупинка -це вихід
кожна спроба самогубства
дає іншим знати, що ти ще є
навіть не помічаєш, як з кожним разом
залишатись у своїй реальності важче.
більше не зважаєш на докори

все, що відхиляється від норми стає дивним

тільки ти бачиш цю плутанину
ці безкінечні коридори
і як вони нагадують твоє життя

мертві вулиці твого міста.

тільки ти розумієш цей цикл

і сприймаєш усе, що суперечить тобі -неправильним

досі не зрозуміло куди веде той коридор

ця сцена, ці ревнощі.

у світі лишилось двоє людей, що здатні хоч щось розуміти .