Думки вголос.

"Справедливості немає ніде"-так казала мені мама.Я вперто не вірила в це, бо вважала, що добро завжди переможе.Та чомусь школа, в якій я вчусь все частіше доводить мені зворотнє.Невже люди настільки полюбили гроші, що заради них готові на все?!Готові брехати, лицемірити і ставитись краще до тих, хто їм ці гроші дає?Зараз я гадаю, що так.

Корупція в школах, напевно, виникла з першими навчальними закладами.А зараз це вже глобальне явище.Я знаю з власного досвіду, що вчителі готові на коліна падати перед тими дітьми, чиї батьки принесли їм "конвертик" в подарунок, або на День Вчителя.Хай та дитина прогулює уроки, не поважає нікого, не вчиться, короче кажучи НЕ РОБИТЬ НІЧОГО ХОРОШОГО!Проте, вона завжди буде мати гарні оцінки та приязне ставлення вчителів.

Мені стає так образливо, коли ти всю ніч сидиш і просто "зубриш" параграф, чи пишеш твір на англійській мові, а потім виявляється, що це не потрібно нікому.Адже, всеодно оцінку кращу оцінку отримає "любимчик" вчителя.І хай всі бачать, що цей учень чи учениця насправді нічого не знає, але оцінки в нього чомусь завжди хороші.А ти ще й отримуєш, за те що погано підготувався, не вивчив.Чому, ну чому все так???!!!!!!В такі моменти, я ненавджу школу, ненавиджу вчителів.Звичайно, що не всі вчителі такі.Але є деякі, в яких совісті немає зовсім.

В мене зникає бажання вчите цей предмет, адже я знаю, що в кінці кінців твої знання для цього вчителя нічого не означають.Поки твої батьки не принесуть "конвертик" ти ніхто для нього і все.

Можливо, в інших навчальних закладах все не так і вчителі ставлять оцінки не за гроші.Принаймі, мені б хотілось на це сподіватись.А що ж я? А я вже змирилась, не приймаю це близько до серця.В кінці кінців, хай це буде на їх совісті.А я буду вчитись, вчитись і добиватись всього чого хочу.Без хабарів, без грошей.Я зможу, я знаю!

Ранковий туман зникає над містом,

Прокидаються люди від пташиної пісні.

Весна уТернополі зачаровує красою.

Як же я хочу провести її з тобою!

Гуляти вночі вулицями файного міста.

Це відчуття незрівнянні, це магія, дійсно!

Тернопіль-це місто любові,

місто закоханих і теплих ночей.

Як же я обожнюю свій рідний Тернопіль-місто найкращих у світі людей!

Як ти вважаєш, що зараз модно?І хто задає тон цій моді?Не хвилюйся, я не говорю про нові сукні, взуття чи аксесуари.Залишимо це гламурним дівчаткам.Я говорю про моду на людей.Так, саме про моду на людей.Надто жорстоко?Можливо.

Італійські кутюр'є позазрили б впливу на сучасну моду, що мають соціальні мережі.І ми всі це знаємо.

Раніше модою було бути неграмотним.Різні "тя ", "лю " і т.д.Було круто курити та вживати алкоголь.А нецензурна лексика взагалі стала фетишом!Ох, як це було модно!Модно матюкатися на кожному кроці, модно курити, "мутити" з кимось в 10 років.Ну а тепер це вже моветон.Ти куриш-ти немодний.Тепер круто займатися спортом, не мати шкідливих звичок, бути грамотним та культурним.І так смішно дивитись в соц.мережах на сторінки знайомих хлопців, які в реальному житті викурюють по пачці в день та спортивний зал в очі не бачили.Зате віртуально вони спортсмени вищого класу!Одразу настрій піднімається.Хоча насправді це дуже сумно.Адже ми всі стаємо однаковими, як з інкубатора.Особистість губиться.Ти слухаєш попсу, а не рок-ти дурень.Не читаєш багато книг-ти немодний.Ненвиджу це.Хоча ні, не ненавиджу.Адже тепер я належатиму до частини людей, які пишуть як не люблять всі ці узагальнення.

Так, я немодна.Я не курила, коли це було модно.Не роблю це і тепер.Я не слухаю рок, тому що це зараз круто.Я-це я.А ти хто?

Що таке самотність?Я ставила собі це питання мільйони разів.Деколи мені навіть здавалось, що я відчуваю її.Здавалось, що самотність якимось дивним чином раптово увірвалась в моє життя та надовго там залишилась.Відповідь я так і не знайшла.Мій мозок просто не зміг її знайти.А свідомість не захотіла.Проте я зрозуміла одне-на світі дуже багато самотніх людей.І всі ці люди схожі.Хоч у них і різні долі, різне життя, вік, та й взагалі на перший погляд нічого спільного, їх об'єднує одне-Вона.Якесь незрозуміле відчуття, яке пожирає з середини.Самотність, наче хвороба.Їй всеодно хто ти та скільки тобі років.Вона може прийти у твоє життя раптово.Так само раптово може і зникнути.Але найгірше, що вона може жалишитись назавжди….У твоєму серці, у твоїх думках, у ТОБІ.У тебе може бути купа друзів та знайомих, але десь там, у глибині душі ти самотній.

З десятків прочитаних мною цитат про неї я запам'ятала лише одну.Я не пам'ятаю автора, але цитата звучить приблизно так-"Самотність-це коли ти оточений чудовими людьми, але у них всіх є хтось важливіший за тебе".

Раніше я заздрила людям, у яких купа друзів, які популярні у школі, інституті.Але зараз я розумію, що це було по-дитячому.Я вирішила просто жити та насолоджуватися життям. Бо тепер я знаю, що самотність-це щось глибше ніж недостатня кількість друзів чи знайомих, або те що тобі немає з ким піти у кіно.Це стан душі людини.А я не така, я не самотня.