Спасибо, мама.
Ты снова мне помогла, подсобила. Снова, как учила тебя родительская токсичность, как учила тебя ты сама. Снова, просто «имеющая право на мнение».
Эти слова никогда не вымываются из тебя — это не кальций. «Просто мнения» о поведении, мини-юбках, бордовом карандаше для губ, новом платье, подруге, мальчике. Просто «не увлекайся!» на протянутую руку к праздничному застолью, просто «я ничего такого не имела в виду», просто, просто, просто повторение порочного круга.
Просто мнение просто человека. Но оно не вымывается. Оно не кальций.
Все починається не з тих слів,
Все починається не в той час.
Ти не рахуєш по скільки днів
Ти спиш. Ти думаєш кожен раз,
Що телефон вимкнеться вдень,
Що не зможе зв’язатись обурений власник
Твого серця назавжди. Метрополітен
Зупиняється. Світло гасне.
І нам на мить здалось,
Що все навколо дивний сон — 2р.
Район відімкнуто від мереж
Район відімкнуто від життя.
Це безглуздя просто не має меж.
Це безглуздя? Так. Серцебиття
В усіх хвилях в усіх телефонних дзвінках
В усіх фільмах в усіх божевільних думках
В усіх зламах на будь якій широті
В усіх зламах на будь якій висоті.
У нашому під’їзді хтось зник
У нашому під’їзді біда.
Хтось бігав по сходах, хтось говорив,
Хтось стукав у двері я не відчиняв.