люблю його за:
-мам, ми їдем у Львів.
-тобто? коли?
-через 5 годин, правда у нас квитки тільки в одну сторону.
або за:
15.20
-блін, оце як покажуть рекламу, аж картоплі фрі захотілося.
17.20
*переступаєм поріг черкаського маку*

і ше за багато різних речей. люблю його за те, що мені не страшно бути собою. за те, що він мене завжди підтримує. за те, що він вправляє мені мізки, коли це треба. за те, що він вміє мене розговорити. за те, що він такий милий і романтичний, хоч і завжди це заперечує. люблю за його ревнощі. люблю за те, що він любить мене. я це знаю.

кажуть, що людину люблять не за щось, а просто так.
який це бред. чогось просто так я свого сусіда не люблю.
люблять за якісь вчинки, емоції..як би це все не звучало..але так і є.

а найдивніше те, що коли я сказала йому, що люблю його, то я думала, що це правда. і так і було. просто порівнюючи те моє "люблю" і моє "люблю" сьогодні це зовсім дві великі різниці. я люблю його більше і глибше. все це зараз стало осмислено. правильно. все стало на своє місце.

і це страшно.

страшно тому, що я в своєму житті звикла до драм. щоб там сльози, псіхи і істерики. щоб розбиратися хто правий, а хто ні. хто кого більше любить і ненавидить. щоб потім сидіть і думать "ну я так і знала".
може тому я такий енергетичний вампір?
може тому я іноді влаштовую В. такі тупорилі скандали?
і я знаю, що це погано. іноді у мене таке враження, що я народилася не під тим знаком зодіака, ага, я вірю в цю дічь.
я мала родитися весами або близнюками.
може батьки щось від мене приховують?
бо інакшого пояснення у мене немає.

а прикол в тому, що одною частиною мозку я розумію, що все життя в скандалах не проживеш…але ж у мене їх дві. ті частини.
хоча іноді я сумніваюся чи є він взагалі.
мозок.