Не можна привласнити щастя, якщо воно не твоє.
Дмитро намагався радіти і тішитися бодай із того, що Галина - втілення його найпотаємніші мрії - просто щаслива, хай навіть і з іншим. Виходило це не завжди, але він принаймні силкувався. Бо ж ця жінка подарувала йому розкіш бути нездобутою, а значить - навічно бажаною. Уже самою своєю недосяжністю вона робила існування хлопця піднесенішим і величнішим. Вона існувала, була, така досконала і небесна, а отже - цей світ ще не такий втрачений. Це насолода і щастя вищого - або й найвищого - рівня: не здобути.
Адже не здобути - значить не спростити, не зіпсувати собою, буднями і просто життям. Такою вона тепер залишиться для нього назавжди - мрією. З ароматом хвої, помаранчі і польових квітів…

— "Кімната для печалі", "Запах у лабіринті"