13 октября 2016 года в13.10.2016 21:50 28 0 10 1

+
І після двох років мовчання,
після того, як вони старанно уникали
одне одного,
не вітали одне одного зі святами,
припинили спілкуватись
із спільними друзями,
тепер випадково зустрічаються
на вулиці,
і навіть встигають за інерцією
радісно привітатись.

Що було два роки тому?
Сіре повітря, наповнене криком.
Валізка, наповнена її рваним одягом.
Зі світом потрібно говорити, - говорить
вона, назавжди від нього йдучи. –
З ним можна порозумітись.
Варто шукати потрібні слова.
Варто не боятись говорити його мовою.
А він не знає, що їй відповісти.
У нього немає слів.
Він не знає, що їй сказати.

Стоять,
мовчать,
ніхто не хоче першим попрощатись,
кожен хоче видаватись сильнішим,
аніж є насправді.

У нього зморшки довкола очей
стали ще глибшими, -
відзначає вона, - від недосипання й печалі,
і пальці стали ще жовтішими
від тютюну,
і одяг, той самий одяг,
що й два роки тому, - думає
вона із заздрістю.

В неї яскраві кросівки, - відзначає він, -
і волосся вона пофарбувала у вогняний колір,
обпектися можна,
і губи, які в неї губи, - думає він, -
гарячі, обвітрені:
мабуть, довго й щасливо цілується з кимось
на цьому вітрі,
хоча, скоріше за все, далі цілими днями
стоїть на вулиці, під дощем,
роздаючи
нікому не потрібні
листівки
з рекламою курсів англійської.

+ +

Щоранку,
вже два роки
читати її дописи в мережі,

думати:
вона далі пам’ятає мене,
вона далі говорить зі мною,
вона далі пише про мене -

і коли пише про сусідів - пише про мене,
і коли пише про новий одяг - теж пише про мене,
а головне - коли пише про погоду.

Скільки в ній образи та обурення,
коли вона згадує
про циклон.

+ + +

Ці кілька тижнів,
коли можна дивитись
на жовто-червоне відмирання листя.
Дерева стоять, ніби хворі на онкологію –
уже зрозуміло, чим це завершиться,
уже тепер можна все передбачити,
уже тепер видно, що смерть переможе,
але потім усе одно
змушена буде відступити.

Дивитись на золото, що відходить,
дивитись на воду, що перетікає.
Найтривожніший час.
Час, коли по-справжньому
починаєш любити
повітря.

І ось вона розповідає
про смерть батька,
про невблаганність і неминучість.
І ось він слухає і чекає,
слухає і чекає,
коли вона закінчить,
коли її нарешті
можна буде
обійняти.

Комментарии

Зарегистрируйтесь или войдите, чтобы добавить комментарий

Новые заметки пользователя

CZEKOLADA — Это просто Вьюи блог

28

+ І після двох років мовчання, після того, як вони старанно уникали одне одного, не вітали одне одного зі святами, припинили спілкув...

31

Счастье — это очень короткий миг. Раз — и случилось...

28

Ти думаєш, я просив у Бога такої радості? Цього вашо...

28

и пили не с теми, и обещали не то

29

космос комом поперек горла. я сначала все о тебе выу...

29

Надо жить у моря, мама, надо делать, что нравится, и...