Вона прийшла - незванна та невчасна,
І принесла з собою скриню сліз.
І кожну крапельку в намисто закрутила,
Що мою душу тягарем стягнуло вниз.

Я не запрошував ії до хати,
не звав в гостини чи у сад…
Я знав, що вона може обібрати
як ті цигани цуплять цуценят.
Вона б не взяла мої гроші, тощо.
І без уваги лИшила б усі скарби…
Єдине, що було у небезпеці -
це моє серце, тіло та думки.

На все село про неї слава ходе,
Всі знають постать ту, ії ім*я…
Але ще не знайшли того героя
Який би голову ії відруба.

Я гнав ії у шию, бив жаливою,
І навіть сікався спускати псів!
Вона ж залИшилась спокійною,
І почала читать нудний Псалтир.

Я пробував часник та святу воду,
Але все марно, все дарма..
Вона розчИнилась в повітрі гріховоду
І залишИлася зі мной на все життя.

А люди заздрили… І на колінах стоя
(не знали щастя безтурботного свого)
молили в Бога та Марії, щоб їх доля -
отримала своє святе єство.
Вони не знали як розворушити свОю
заледенілу, білу кров. Тому, уся їхня надія,
була на ту дурну Любов.

02016271