Нам восьме березня не треба,
Ти кожний день в душі живеш,
Далека, тепла моя Гебо, -
За сто земель – а обіймеш,

Притулишся гарячим тілом, -
І губи в губи – лоскіт вій, -
Усе заграло, обімліло,
Не мліє лише хід подій!..

Бо цілувати ти умієш…
Збиваєш подих…
В скроні - кров…
Ось дотик…Ще…
Диханням вієш,
- Цілунки!..Руки…Очі!..Знов!..
Вже захмелілі – п’єм кохання…
Тіла тріпочуть… Стогін…Пік!!.
І тихий шепіт… І зізнання…
Де ж Купідон?.. Немає… Зник…