ти сповідуєш страх як простий регулятор ти вдихаєш свій страх наче амфетамін він тобі заважає повільно вмирати додає тобі вправності сили і вмінь
вигрібаєш з потоків щоденних агресій де природний добір – неприродний уже страх старанно твої береже інтереси і в розколини втеч прослизає вужем
страх холодний мов прах і густий наче осад і мутний і липкий і тремкий як желе ти просив би іще тільки страху не просять ти казав би вже: досить! достатньо! але
ти сповідуєш страх як любов і надію ти плекаєш його в потаємних кутах ти живеш лиш тому що померти не смієш береже тебе звичка береже тебе страх