онлайн/оффлайн

у день, коли скінчиться інтернет і світ замовкне,
коли мільйони тих, хто розучився говорити
назовні вийдуть і повітря прохолодне
життям омиє їх, згадай, як Майстер любить Маргариту.

там замість усмішок горять з пластмаси смайли,
там замість слів подяки ставлять лайки й досить,
там замість спогадів на жорстокому таблиці файлів,
коли впаде мережа, пригадай як під дощем по місту босі…

останні вікна мої в місті, далі поле й павутина ліній,
тримають рами дерев'яні зиму й не впускають в наш вігвам,
я так зжурився за тобою, що в повіки мої закохався іній,
ти не приходиш більше в гості, твій яскравий інстаграм
стабільно ріже плин життя в розмірені квадрати,
п'ятнадцятисекундних відео кіно твоїх бентежно юних днів,
і замість втішних діалогів мертвим писані цитати,
коли впаде мережа, пригадай, як ноги твої втомлені я грів.

полиці книг припали пилом, так втомився
для тебе боронити від орди наскоків затишок я наш,
у день, коли замовкне світ і інтернет скінчиться
і перестане на онлайн/оффлайн ділитися життя і час -
прийди в ці стіни й будемо до ранку говорити,
обличчя до обличчя, без трикрапок й пустоти,
коли впаде мережа, будемо сміятися, любити, будем жити,
і де дротів річки текли, у землю ми посадимо квітки.

і не пиши мені сьогодні, я онлайн та не з тобою,
і де той день, і де той світ, і Майстер з Маргаритою?.. - пусте,
і тільки смайли поміж нами замість ніжних діалогів,
і тільки сніг за вікнами як і мільйон ночей тому тугою світ мете.

© Сергій «Колос» Мартинюк