Ненавиджу коли забирають моїх друзів, чого завжди коли в тебе вони є, хтось приходить і нагло, не питаючись дозволу, хоча кому здався той дозвіл, якщо кожен живе так як йому заманеться. Коли я дружу з людиною, я віддаюсь їй на всі 100, не 120, а може і більше відсотків, бо мені хочеться получати це і від цієї людини, а шо получаю я? А получаю те, шо вони ідуть, а потім приходять, коли їм заманеться і знову ідуть. А це все так просто без слідно не зникає, бо те, що в тебе забирають друзів, це не фігня, це як ти оставляєш собі останній кусочок шоколадки і ти знаєш, що зараз насолодишся ним, а тут хтось приходить і нагло його забирає. Ну невже, так мало інших шоколадок, чи тих самих людей, які могли б стати теж хорошими друзями. Ось така фігня, жизнь боль