Як швидко летить час, все навколо змінюється з настільки великими темпами, що я оком не встигну моргнути, як я вже в іншому місці, з зовсім іншими людьми, навіть усміхаюсь по-іншому. Люди стали предметом існування, вони як шоколадний торт.

Ти спочатку візьмеш невеликий але досить смачний шматочок торту, з'їсиш його і будеш задоволена собою що маєш силу волі і відклала все інше в холодильник. За годину тобі захочеться ще, ти задасишся питанням:"А як же фігура?", - відповідь мабуть кожен знає, від шматочку торту ж нічого не стане, і ось уже чверть зникла. До 10 ти з'їдаєш більшу половину і все що залишилось запихаєш у себе силою, бо як кажуть:"Очима з'їла б багато". Зранку, ти доїдаєш останні крихти, бо смачненького не залишилось, ти за надто швидко його спожила, та ці залишки є самими смачними і самими солодкими, бо саме вони нагадують про цей прекрасний смак шоколаду. Ось так і з людьми, спочатку їх багато і все надто добре, аби бути реальністю, потім ти вже гуляєш з ними за звичкою все частіше та частіше, потім вони набридають і через нікчемну сварку йдуть ті, кого ти так хотів бачити поряд, а залишаються справжні друзі, ті що нагадують тобі смак життя.