Ще дня 3 назад я була повністю щаслива. Не було нічого особливого в мому житті, була просто гармонія. Вдома був порядок, горів камін, я читала книжку, поруч розповідались смішні історії і я була щаслива. Була ладна плакати від щастя, а зараз плачу від нещастя. Знову! Знову блять! Ну якого хуя? Чого я мушу злитись, битись в стіну і плакати!?!?!? Я ненавиджу все і всіх!!!!! Я розчарована напевно вже до неможливості. Ти - останній в кого я вірила. А зараз я хочу здохнути.

І мені не вистачає когось. Можливо б саме ти мене б розрадила, але я вдаю вигляд, що тебе ніколи не було в моєу житті. Але я надіюсь ти знаєш, що я люблю тебе і завжди любитиму, якого б гавна ти не зробила. Як сказала мені одна людина, що ти ніколи не можеш бути певен, що ця людина більше не появиться в твоєму житті, якщо твоя - то доля вас зведе. Я буду молити Бога.

Я 1000 разів розбита. На дрібнесенькі кусочки. Може мені взагалі ні з ким не спілкуватись? Ніхто не підведе, не збреше, не піде. Клас!