Забудеться останній подих літа,
торкнеться вітер дощовим крилом…
Ще тепла осінь тугою зігріта
дихне так ніжно яблучним теплом…

Забудеться… Повільною ходою
два тихих кроки спогадами вдаль,
займеться сонце, барвою п’янкою
розвіюючи тугу і печаль…

Забудеться усміхнене чекання,
зітруться записи із плівок споглядань.
Музична тиша грає нам мовчання
або симфонію розвіяних мовчань.

Забудеться потік джерел стоводних
і той безкраїй простір диких лук,
і шум дерев зелено-благородних,
відлуння гір в сплетіннях наших рук.

Забудеться і колір потьмяніє
і станеться інакше, ніж торік.
Оголене світання зажевріє.
Минуло літо й чар природи зник.