І залетіла осінь в відкриті вікна, принесла і тишу, і спокій, і жаль
І якось так на душі гидко, ніби осінь сховала все щастя в вуаль.
Загорнула у шарф, швирнула під ноги й, кинувши оком, притупила чуття
Я підняла з підлоги, пригорнула до себе, подумала 'Осінь, де ж твоє співчуття?'

Віють вітри, холоднющі і сильні, зривають уже жовте листя з дерев
Шарпають комір мого пальто, зачіпають краї моїх бідних нерв.
Я блукаю по вуличках рідного міста, шукаю тебе, там де точно нема
Незнайомі люди навкруг споглядають, я нічого не чую, лиш одні імена.

Дощ хлестає з неба, дратує людей і змочує сухі провулки міста
Всі біжать до квартир, не розумію навіщо, люди ж не з цукру і навіть не з тіста.
Я мокра до нитки, я холодна мов лід, я вмираю від болю
Це так наївно-думати, що я знайду тебе серед цього моря

І залетіла осінь в відкриті вікна, залишила за собою біль і відчай
В осені такий стан…сумний, щороку, постійно, він вічний.
Я сиджу у парку, вдихаю вологе повітря й не знаю, як жити далі
В цьому місті, країні і світі-повсюди й у всьому є твої деталі.