Вибачаюсь, що засрала вам всю лєнту.
І так, мені є багато чого сказати.
Ось я зараз знаходжусь в селі вже майже як 2 тижні. В п.ятницю чи суботу буду в Луцьку. Завжди коли була тут дуже хотіла до Луцьку, а зараз зовсім не хочеться. Я знаю, що коли приїду, то кожного дня будуть якісь нові розчарування. Нові цікавинки, нові плітки і так далі. Я не хочу цього. Я стараюсь уникати такого, але воно все складається якось саме собою.
За ці 2 тижні що я тут сталося багато різних ситуацій. Як приємних так і не дуже. І все як завжди через новини з Луцьку. Але все владналось, як і мало бути. Мені сказали таку річ, цитую "ти вибачаєш те, що не вибачається". Мене якось дуже зачепили ці слова, змусили трохи замислитись чи дійсно так і є. Ще досі не можу з цим розібратись. Є люди, яким я ще не можу пробачити. Але все з часом.
В мене тут є Настя. В мене постійно є Насті. І Насті завжди лєпші.
Нам разом неймовірно весело, я дуже рада, що маю її. Словами не передати, як вона мене тут рятує. Моє хороше літо наполовину залежить від неї. За що я їй буду завжди вдячна.
Ну і ти. Постійно думаю тебе, де б я не була. Я згадую кожне твоє слово, повідомлення і в уяві малюю наші нові зустрічі, будую нові діалоги, яких ніколи не буде. Божевільна. Не можу не думати про тебе. Ти хороший. Ти найкращий з усіх. Повторювала і буду повтроювати ще 1000 разів, що тоді я була найщасливіша. Ти мій найприємніший спогад. І мені зовсім не погано від того, що я постійно згадую тебе, ні. Навпаки, це якось дає мені сили. Я не розбита, не роздавлена цими спогадами. Ти не завдав мені ніякого болю. Ти не винен. Ти не проблема. Дякую тобі, що ти був.