Варіант І

1. Порівняйте соціально - економічний розвиток українських земель у складі Російської та Австро - Угорської імперій кін . XVIII - першій пол. XIX ст .

Наприкінці XVIІІ ст. українські землі, за трьома поділами Польщі, потрапляють під владу двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Майже 150 років від кінця XVIІІ до початку XX ст. українці перебували під владою цих імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Обидві імперії являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. За своїм політичним устроєм обидві держави були самодержавними монархіями. Проте режими цих імперій помітно відрізнялися: в Росії була абсолютна монархія, в Австрії - конституційна.

У Російській імперії царі користувалися необмеженою владою, чого не було у жодній країні Європи: ніде бюрократія не була такою деспотичною, поліція такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії, Управління Росією здійснювалося без урахування відмінностей національного походження та історичних традицій багатьох інших народів імперії. Щодо України, то виходячи з того, що українці за мовою і культурою були близькоспоріднені з росіянами, царський уряд став розглядати її як невід'ємну частину Росії, що на деякий час "випадково" була відірвана від неї.

Австрійська імперія за політичним устроєм являла собою багатонаціональну імперію: конгломерат двох великих народів - австрійців і угорців, і ряд менших етнічних груп. Тут жодна нація чи народність не мала абсолютної більшості, тому жодна національна культура не була такою визначальною, як російська культура в царській імперії. Проте найвпливовішою нацією були австрійці, а німецька мова переважала в армії і серед чиновництва. Становище українців в національному питанні було дещо кращим ніж в Росії, однак на всіх територіях західні українці терпіли тяжкий гніт своїх сусідів: у Галичині - поляків, Буковині - румунів, Закарпатті - угорців. Австрійський уряд мало робив для захисту українців.

На початку XIX ст. Російська імперія була однією з найбільших у світі. Переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до її складу. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління.

Уся українська територія яка входила до складу Росії, була поділена на три генерал-губернаторства і дев'ять губерній: Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську. Катеринославську, Таврійську, Херсонську та Харківську. Увесь адміністративно-управлінський апарат повинен був забезпечити владу царизму на місцях. Щодо найбільшої маси населення - кріпосних селян, то вся влада над ними належала поміщикам. Знищення російським царизмом наприкінці XVIII ст. української державності на Лівобережжі та Слобожанщині супроводжувалось русифікацією корінного населення. Царські адміністратори витісняли українську мову з імперських установ і навчальних закладів усіх ланок освіти. Переважна більшість українського панства мала статус російських дворян (такими імперські власті визнали майже 25 тис. шляхетських родин колишньої Гетьманщини). Отримавши підтвердження прав на володіння маєтками і кріпаками, вони пішли прислуговувати царським властям у губерніях і повітах, більшість з них навіть у родині спілкувалась російською мовою.

Економічний розвиток України в першій половині XIX ст. характеризувався розкладом феодально-кріпосницької системи. Основна ознака цього періоду - поглиблення кризи феодально-кріпосницької системи і зародження капіталістичних відносин. У другій половині XIX ст. феодально-кріпосницька система в обох імперіях зазнала глибокої кризи. Вийти з неї можна було шляхом ліквідації кріпосного права і проведення реформ, що сприяло б розвитку ринкових відносин. 19 лютого 1861 року Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права .

Західноукраїнські землі під владою Австро-Угорської імперії

Наприкінці XVIII ст. відбувся черговий перерозподіл українських земель. Внаслідок трьох поділів Польщі західноукраїнські землі площею близько 60 тис.кв.км з населенням 3,5 млн. осіб, з яких 2,4 млн. українців. Крім того, з XVII ст. у складі австрійської монархії під владою Угорського королівства перебувало Закарпаття. На цих територіях українське населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного тиску з боку монархії. Особливо тяжким було життя західноукраїнських селян, які становили більшість українців. За право користуватися земельними наділами селяни Східної Галичини відробляли щотижневу панщину по 5-6 днів.

Галичина, Буковина і Закарпаття були найбільш відсталими регіонами.

Австро-угорський уряд свідомо гальмував тут розвиток економіки і передусім промисловості, прагнув перетворити ці землі на ринок збуту і джерело сировини, в аграрно-сировинний придаток метрополії. Фактично Галичина була внутрішньою колонією краще розвинених західних провінцій Австрійської імперії - Австрії та Богемії.

Таким чином, західноукраїнські землі перебуваючи у складі Австро-Угорської імперії, були економічно відсталими. Розвиток капіталізму на західноукраїнських землях зумовила реформа (848 р. Було скасовано кріпацтво. На початку ХІХ ст. промисловість краю залишалась на ремісничо-мануфактурному рівні. Становлення фабрично-заводської промисловості відбулося в останній чверті XIX ст. У 90-х роках XIX ст. на західноукраїнських землях відбувається політизація національного руху. Утворилися перші політичні партії, були сформульовані їхні програми та політичні гасла. Завдяки цьому національна ідея почала оволодівати народними масами, а національний рух, що набув політичного змісту, ставав масовим.

2. Дайте сучасну оцінку новій економічній політиці .

На кін. 1920 - поч. 1921 рр. більшовицька Росія і Україна опинилися в ситуації глибокої економічної, соціальної та політичної кризи. Загальна криза в країні змусила більшовиків з 1921 р. перейти від політики "воєнного комунізму" до нової економічної політики (непу).

Неп передбачав часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності, економічних методів управління народним господарством.

Проте більшовики розглядали неп як вимушений захід, за допомогою якого можна буде подолати поточні труднощі і досягти кінцевої мети - побудови комунізму.

Суть НЕПу: скасувати попередні заходи, політику «воєнного комунізму».

Фінанси та торгівля: -поновлення вільної торгівлі; -введення державних подаків, платні за транспорт, комунальні послуги; -випуск конвертованого червонця; поступове вилучення старих грошових знаків.

Промисловість : -продаж у приватну власність дрібних та частини середніх підприємств; -дозвіл на оренду та використання найманої праці; -об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок; -скасування загальної трудової повинності; -перехід від зрівняльної до відрядної зарплатні; -дозвіл на створення концесій.

Неп стимулював розвиток промисловості, зростання продуктивності праці. У1926 р. основні показники рівня розвитку легкої і харчової промисловості, яка знаходилася в основному в руках дрібних підприємців, були вищі за довоєнні. Навпаки, сповільнювались темпи розвитку важкої промисловості, яка була під контролем держави.

У 1925-1926 рр. обсяг промислового виробництва в Україні досяг 99% рівня 1913 р.

У 1924 р. стало зрозуміло, що грошова реформа закінчилася успіхом, гіперінфляція була подолана, країна отримала стабільну валюту. За один червінець давали 5 доларів.

Сільське господарство : скасування продрозкладки, введення продподатку; -дозвіл на оренду землі; -дозвіл використовувати найману працю; -розвиток різних форм кооперації; -скасування кругової поруки.

Особливості НЕПу в Україні: -НЕП в Україні був запроваджений пізніше, ніж у Росії (у 1923р); -введення НЕПу в умовах голоду 1921-1923 рр., що відсунуло нормалізацію становища а сільській місцевості на рік-півтора; -висока ставка продподатку(на третину); -застосування репресивних заходів при вилученні продподатку; -широка підтримка українським населенням заходів НЕПу.

Результати НЕПу: -зростання господарчої ініціативи, зацікавленості у результатах праці, що призвело до підвищення продуктивності праці; -швидкі темпи відбудови народного господарства країни; -ножиці цін; -конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою, незмінність авторитарного характеру політичної системи породжували сумніви щодо тривалості НЕПу. Подолано голод. НЕП було згорнуто. Привід : хлібозаготівельна компанія 1927-28 рр (починається ж колективізація на селі).

Причини згортання непу

Неп не міг бути тривалим, оскільки:

— комуністична партія від початку розглядала неп як вимушену і тимчасову поступку капіталізмові, її стратегічна мета залишалася незмінною - побудова комуністичного суспільства;

— він був несумісний з політикою Сталіна, спрямованою на встановлення в краііні тоталітарного режиму.

У кін. 20-х рр. сталінське керівництво відмовилося від непу і перейшло до командно-адміністративної економіки.

Період НЕПу – навряд чи не самий складний із усіх періодів радянської історії. У той же час саме він найбільш значимий для нас сьогодні. Який його загальний соціально-історичний зміст і значення? Існує три основних відповіді на це питання.

1 - Відповідно до першого, що безроздільно господарювали в радянській історичній літературі, НЕП становив собою один з етапів будівництва соціалізму в СРСР. Змушений особливими обставинами, що склалися по закінченні громадянської війни, і який відрізнявся значною своєрідністю, він при усіх обставинах, з ним пов'язаних, зіграв у цілому корисну роль, давши країні можливість залікувати рани, нанесені війною, і підготуватися до нового, вирішального етапу соціалістичного будівництва. До кінця 20-х років значення НеПу виявилося вичерпаним, унаслідок чого він і зійшов зі сцени, уступивши місце періоду індустріалізації і колективізації.

2 - Другу відповідь можна визначити як "зміновіхівський": НЕП — свого роду епоха Реставрації; наткнувшись на нездоланні перешкоди, більшовицька революція покотилася назад. Правда, не докотилася: історично позитивний процес повернення був обірваний Сталіним.

3 - Третя відповідь, що пропонувалася рядом західних дослідників, зводилася до того, що НЕП треба розглядати як особливу, ринкову модель соціалізму, що володіла рядом достоїнств, але не зуміла справитися з властивими їй протиріччями, чому їй і довелося поступитися місцем державному соціалізму сталінського зразка.

У кожній з цих відповідей є, мені здається, своя доля істини, але, на жаль, не більш ніж доля.

Головним наслідком НЕПу було швидке відродження економіки . У 1928-1929 рр. в Україні вироблено електроенергії на 138% більше ніж 1913 р., кам’яного вугілля – на 119,3%, сталі – на 117%.

Сільське господарство також виходило з кризи і обсягом валової продукції вже 1927-1928 рр. дещо перевищило рівень виробництва 1913 р. Водночас сільське господарство помітно відставало від промисловості. Так, в 1927-1928 рр. обсяг промислової продукції, в порівнянні з попереднім роком виріс на 19,5%, а сільськогосподарської – лише на 6%.

НЕП на практиці довів свою життєздатність. Конкуренція між державним сектором (займав 86,4% потужностей), кооперативним (7%) та приватним (5,7%) забезпечила високу ефективність виробництва. Дрібна промисловість майже вся була приватною.

При Непі було досягнуто найвищих темпів розвитку країни за всі 70 років Радянської влади.

Однак НЕП не міг бути довговічним, оскільки базувався на двох несумісних основах: в економіці панували ринкові відносини, а в політиці – адміністративно-командна система, яка звикла підпорядковувати економіку своїм політичним цілям. Реформи в економіці не були доповнені реформами в політичній сфері, а незалежними власниками було важко управляти. Тому на початку 1928 р., під час кризи Непу (криза хлібозаготівель) від цієї політики сталінське керівництво відмовилось.

Неп сприяв зрушенням і в суспільно-політичному житті: припинилися масові розстріли, було проголошено амністію решткам повстанців, політемігрантам гарантувалося вільне повернення до України. Отже, неп обумовив поліпшення стану економіки УСРР, але водночас породив безліч протиріч, що виявились у кризах 1925 р., 1929 р.

Варіант 2

1. Проаналізуйте наслідки декабристського руху в Україні .

Історія декабризму як політичного та ідеологічного явища XIXст. є дискусійною проблемою у вітчизняній історичній науці. Декабри́сти — перші російські дворяни-революціонери, які 14 (26) грудня 1825 року збройною силою прагнули встановити в Росії конституційний лад.

Вони боролися за повалення царату та скасування кріпацтва. Основні гасла декабристів були гасламибуржуазної революції, яка змітає феодалізм і дає можливість розвинутися капіталістичному ладу. Особливістю російського історичного розвитку було те, що почин у боротьбі проти феодалізму взяли на себе революціонери з дворян.

Декабристський рух в Україні — це діяльність таємних організацій декабристів в Україні: Союзу благоденства, Південного товариства і Товариства об'єднаних слов'ян та події, пов'язані з повстанням Чернігівського полку.

Україна поряд із Санкт-Петербургом стала основною територією поширення декабристського руху. Ядром декабристського руху в Україні стало Правобережжя. Тут була розквартирована друга армія, офіцери якої служили в Західній Європі під час наполеонівських воєн.

У найактивніших формах діяльність декабристів здійснювалась на території нинішніх Полтавської, Вінницької, Київської, Черкаської і Житомирської областей.

Українці (брати Муравйов-Апостоли та інші) виявились найактивнішими ідеологами й учасниками декабристського руху. Саме у Тульчині й Києві розроблено, обговорено і затверджено один з програмних документів декабристів Руську Правду, яка є першим проектом новітньої конституційної думки на українських землях.

29 грудня 1825 року члени Васильківської управи С.І.Муравйов-Апостол іМ.П.Бестужев-Рюмін підняли повстання Чернігівського піхотного полку в с. Триліси поблизу Василькова на Київщині. Проте вже 3 січня 1826 року [4]біля с. Ковалівки повстанці зазнали поразки в бою з переважаючими силами лояльних Миколі I військ.

Причини поразки декабристів

— Відсутність єдиного центру і керівництва повстанським рухом.

— Непідготовленість виступів.

— Повільність і нерішучість у діях повсталих.

— Відсутність єдності у лавах декабристів, розбіжності у їхніх поглядах.

— Відсутність підтримки з боку народних мас.

Історичне значення повстання декабристів

— Повстання декабристів було першим організованим виступом озброєної опозиції проти самодержавства в Росії.

— Це була перша спроба знищення самодержавства дворянами, що були його опорою.

— Приклад декабристів став високим моральним зразком боротьби для наступних поколінь.

— Ідеї декабристів, що особливо стосуються прав народу про вільне життя, вплинули на формування і розвиток українського визвольного руху.

Декабристський рух в Україні ставив за мету не лише знищення самодержавства і кріпацтва, а й утворення федерації слов’янських демократичних республік.[Висунута ними ідея федеративної слов’янської держави знайшла своє продовження у політичних програмах наступних діячів національно-визвольного руху, зокрема в Кирило-Мефодіївському братстві.

2, Визначте основні причини виникнення та особливості діяльності ОУН .

Визвольна боротьба 1914-1920-х рр. прискорила процес ідеологічного визрівання і призвела до створення Організації Українських Націоналістів, що започаткувала свій родовід з націоналістичної ідеології, націоналістичного світосприйняття. ОУН стала формальним завершенням модерного українського націоналізму.З 1919 року українці перебували в режимі репресій. Протягом періоду 19-21рр. був підданий жорстокому, навіть звірячому поводженню з боку польських властей. У такій ситуації українці розпочали довгу боротьбу за свої права. Було створено багато партій. в 1920 р. заснували підпільну військову організацію, що називалася Українська Військова Організація (УВО).

Сціборський вважав, що головними причинами, які спричинили рух українських націоналістів були:

— Анархія і безлад у національно-політичній роботі різних центрів і партій;

— Повна зневіра у "старих божках"

— В еликі зрушення і переломи, що супроводжували революцію .

Всі ці явища піддавалися різкій критиці. Але якщо б все залишилося на рівні критики, до створення ОУНу ніколи б не дійшло. Проте з'явилися такі ідеологи українського організованого націоналізму як Дмитро Андрієвський, який вважав, що: "Всі наші існуючі ідеології мають своє коріння поза національним грунтом у чужому несвоєму минулому або засадничо нам ворожому сучасному…"

і Юліан Вассиян, згідно з яким: "Український націоналізм не постає в порядку самої реакції на стан національного політичного поневолення, який у сучасній хвилі досягнув найрізкіше виражених форм всестороннього гноблення нації. Усвоїй глибині він є рухом органічно творчім з усіма ознаками автономної волі."

І ось на цьому величезному і багатому ідеологічному підгрунті починають виникати більші й менші об'єднання.

Усі ці організації розуміли, що далеко їм не йти поодинці і в розпорошенні. Першою переговори розпочала Група української національної молоді з легією українських націоналістів. Обидві організації найближче стояли ідеологічно.

Розмови та обмін думками велися з 27 р. Під час переговорів було схвалено статут Союзу Організації Українських Націоналістів. Цей статут був затверджений обома керівництвами в червні 27 р. і з того моменту він набрав чинності.

Цілі Союзу ОУН :

— Пропаганда і обґрунтування української визвольної та соборної державницької ідеї.

— Вироблення і поширення національної ідеології.

— Об'єднання всіх національних організацій шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду.

Головою Союзу ОУН став Микола Сціборський.

ОУН збільшувала число актів саботажу, збройних нападів, замахів. У період з 1931 по 1939 рр. відбулося багато процесів над українськими націоналістами. Найбільш відомим був процес над членами ОУН, які були причетні до вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького в червні 1934 р.

Незважаючи на репресії, ОУН швидко поширила свій вплив на різні верстви населення і, особливо, на молодь. Ця революційна організація стала найголовнішою політичною силою, що діяла на українських землях у Румунії та Чехо-Словаччині. Чималі зусилля були докладені для того, щоб поширити вплив ОУН на землі Радянської України.

Польські газети стверджували, що ОУН керує Берлін, що ОУН запозичила свою ідеологію і програму у нацистів і отримує фінансову допомогу з Берліна.

У відповідь на ці твердження офіційний орган ОУН "Розбудова нації" у січні 1934 р. написав, що загарбнику потрібні не тільки закони, тюрми і армія, а ще й брехня.

Українські націоналістичні кола, зокрема голова ОУН Є. Коновалець та більшість членів головного Проводу (ПУН), усвідомлювали, що політика націонал-соціалістичної Німеччини не сприятиме вирішенню українського питання.

Війна повністю змінила українську політичну ситуацію як в Україні так і поза нею. На Україні, окрім ОУН, зникли всі політичні партії.

Радикальна зміна політичного контексту у Східній Європі і можливість німецько-радянського конфлікту сприяли тому, що серед керівництва ОУН появилися глибокі розходження і, зокрема, між членами ПУН (Мельник, Капустянський, Сушко та ін.) та молодими революціонерами, що недавно прибули з України або перебували там (Бандера, Стецько, Шухевич&hellip ;).

Розходження були різного роду. Залишаючись вірними інтегральному націоналізму, обидві організації ставили перед собою однакову мету – створити незалежну Українську державу. Проте шляхи її досягнення, політичні орієнтації суттєво відрізнялися. Мельниківці розраховували на підтримку Німеччини у вирішенні українського питання, зокрема, вважали, що визволення України від більшовиків можливе лише в союзі з Німеччиною. Прихільники Бандери вважали, що Українська держава може бути утворена лише в результаті національної революції, власними силами українського народу. Не виключали бандерівці й можливість боротьби з Німеччиною.

10 лютого 1940 р. було сформовано Революційний Провід ОУН, керівництво якого було довірено Степану Бандері. З того дня існували вже дві різні українські націоналістичні організації, які мали одну і ту саму назву, але дуже часто протистояли одна одній.

Революційне керівництво ОУН (Б), окрім постійного зв'язку з рухом у країні встановило контакт з іншими опозиційними рухами на території СРСР. ОУН (Б) мала намір залучити до боротьби всі поневолені нації.

одна резолюція, яка характеризує загальну тенденцію ОУН (Б). У ній зокрема сказано, що ОУН продовжуватиме боротьбу за незалежність українського народу, "…незважаючи на територіальні і політичні зміни, які можуть статися у Східній Європі".

Українці зовсім не знали намірів Німеччини. Обидві націоналістичні організації вирішили прийняти участь у війні проти Росії - відкритого ворога української незалежності.

ОУН (М) пішли навіть дальше ніж ОУН (Б). ОУН (М) думала про створення справжньої української національної армії, яка б складалася з українських емігрантів.

Варіант З

1. Визначте особливості проведення реформи 1861 р . в Україні .

Селянська реформа 1861 року — система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.

Переломний етап в історії України — кінець 50-х — початок 60-х pp. У цей час, коли очевидною стала неможливість подальшого збереження
феодально-кріпосницьких відносин, відбулося скасування кріпосного права, почав встановлюватися новий, буржуазний лад.

Процес утвердження капіталізму в Україні розвивався згідно із загальними для всієї Росії закономірностями і, разом з тим, в ньому виявлялися
особливості, зумовлені як історичним минулим, так і колоніальною політикою, здійснюваною царатом щодо України.

В Україні складали як спільні для всієї Російської імперії законодавчі акти, так і ряд спеціально призначених для українських губерній указів і постанов. Для більшості місцевостей України з родючою землею встановлювалися незначні за розміром селянські наділи.

Губернії, що підпадали під дію "Місцевого положення про поземельний устрій селян, поселених на поміщицьких землях в губерніях великоросійських, новоросійських і білоруських поділялися на три основні смуги: нечорноземну, чорноземну і степову; смуги, у свою чергу, поділялися на
місцевості, для кожної з яких встановлювався розмір наділу на душу. Такий же конфіскаційний характер мало й "Місцеве положення про
поземельне упорядкування селян губерній: Чернігівської, Полтавської та частини Харківської". Його специфіка полягала в тому, що в основу
наділення селян землею був покладений принцип спадкоємно-сімейного землекористування. Земля розподілялася в межах сільської общини не на
зрівняльних засадах з періодичними переділами, як це робилося при общинній формі землекористування, а на основі сімейних ділянок. У Лівобережній Україні поміщики одержали право на зменшення наділів селян, заміну їх угідь, перенесення їх садиб та інші обмеження селянського землекористування.

Документи реформи 1861 р. в цілому відбивали інтереси перш за все поміщиків, надаючи їм широкі можливості для значного зменшення селянського землеволодіння.

2. Дайте визначення поня ття " тотал і тарни й режим ".

Тоталітаризм (tolalitas, лат. - повнота, цільність, тобто всезагальність влади) політичний режим, (державний лад, що здійснює абсолютний контроль за всіма сферами суспільного життя. Прояви тоталітаризму стали явищем суспільного життя давно і тільки в XX ст. склався в певну політичну систему. Тоталітаризм не зводиться до авторитаризму або самодержавного режиму. І хоча государ Росії Петро Великий і король Франції Людовік XIV – могутні правителі-деспоти, але примітивність засобів комунікації, нерозвиненість соціальної інфраструктури визначали їх владу не стільки ефективною та все проникаючою, щоб назвати тотальною. Об’єктивно самодержавці не володіли можливостями контролювати всіх і вся в житті підданих. Звичайно, вони вимагали і досягали зовнішньої покори, але завжди в сфері державною р