Слава Україні!
Я вдома. Була дуже рада тебе бачити. Я дуже сумувала, скільки ми не бачились? Місяця 3 як мінімум. Знаєш, ми починаємо цінувати тишу, через надлишок музики. Так сталось і зі мною, я не так дорожила тобою, доки ти був поруч. Зараз все не так, мало таких людей, які люблять мене як ти. І їх потрібно цінувати. І я тебе люблю не менше.
Була на майдані. Це не передати словами. Одні емоції, емоції через край і "мурашки" по тілу-моторошно. Коли була там, бачила розібрану бруківку, шини, спалені машини, дири від пуль, надпис "<===медпункт", палатки-все ніби ще раз прокрутилось перед очима. До речі в палатках зараз живуть шльондри і бомжі. На вулиці Небесної Сотні багато квітів і лампадок, а також фотографій і болі. Про Небесну Сотню вже так багато сказано. Все що сталось звісно дуже-дуже прикро, надіюсь всі погодяться. Але як не як життя продовжується, вони зробили це для нас, заради майбутнього і ми маємо вірити в це майбутнє. І не підвести.
Дорога додому була не нудна (нове знайомство). Сьогодні я змінила своє відношення до багатьох речей і маю над чим подумати.
Дякую.