Кремлівська експансія, як і експансія будь-якої іншої пораненої імперії, є продуктом дивовижного комплексу неповноцінності. Комплексу побитого пса, загнаного в кут, який хоче відчути себе вовком. Сила тут є зворотною медаллю слабкості: «ми не нападаємо, ні, ну що ви, нас просто загнали в кут, нас принизили, хтось посмів сумніватися в нашому месіанському трансі, нашу мову утискають, скрізь іде атака на нас, караул, ми відновимо справедливість, ми повернемо окуповані території, МИ НЕ ДАМО СЕБЕ ПРИНИЗИТИ!»

Той, кому здається, що всі його принижують, насправді просто не вірить у себе. І давно принизив себе в своїх власних очах.

Коли деякі західні газети закликають «обійняти путіна», бо він невротик і його, божевільного, треба переконати, що його все-таки поважають, - забувають одне: його кгб-шні ручки настільки криві й короткі, що він сам себе не здатен обійняти. І сам себе не здатен втішити. Агресія проти інших є зворотною стороною агресії проти себе. Садизм є зворотною стороною мазохізму. Дідусь Зигмунд давно це знав. Саме тому психоаналіз так і не прижився у Росії.