Дорікають нам давненько,
Рокiв так iз триста,
Що ми хлопцi-українці-
Нацiоналiсти.
Так давайте розберемось,
Може й справдi, браття,
Ми такi вже невиправнi
I лихiї татi.
Мабуть, нацiоналiсти
Ми, бо зневажаєм
Рiдну мову, а сусiдську
Он як поважаєм!
А згадаємо, буває,
Українске слово,
То затюкають негайно
Друзi i знайомi.
Чи ми ходимо вiйною
У народи iншi,
Щоб награбити для себе
Якомога бiльше?
Чи навчаємо cуciдiв,
Як їм треба жити,
Бо ми, бач, найрозумнiшi
Вiд усiх на свiтi?
Чи ми, може, задаємось
Думкою такою:
Чом пiд Києвом Чорнобиль,
А не пiд Москвою.
А iсторiю ми нашу
Хоч коли читали?
А державу нашу власну,
Хоч коли ми мали?
То чому нам дорiкають,
Рокiв так iз триста,
Що ми хлопцi-українцi-
Нацiоналicти?
Бо бажають залишити
Зiгнутою спину.
Щоб доїти i надалi
Нашу Україну.
Щоб жадання всi народу
На життя i волю
Замiнить на побрехеньку,
Що бажаєм кровi!
Ви не вiрте цим наклепам,
Хлопцi-росiяни!
Ми за дружбу, за братерство,
Тiльки без кайданiв!
Ми за дружбу без багнетiв
Тих що рокiв триста
Вчать покорi українських
" Нацiоналicтiв "
Юрiй Синяговський, місто Лубни, Полтавська область