Не думала, не гадала, що з тобою буде стільки муки, коли ми розійдемся. В твою "ясну голову" прийшло так зване-просвітлення, але запізно і не треба говорити "нічого не пізно". Жаринки моїх почуттів до тебе ледь-ледь тліють там де колись було вогнище радіусом, як наш футбольний майданчик на шкільному подвір'ї. Пристрасть та кохання перетворились на жалість. Всі твої спроби щось змінити породжують в мені лише ще більшу відразу до тебе. Навіщо ці сцени? Навіщо грати оці "доганялки" ? Я навіть не хочу бути тобі другом.