Хіба не бачите, що небо голубіє, Що сонце ранками всміхається ніжніш, Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє, І легше дихає, і дивиться ясніш. Хіба не чуєте, при що вітри шепочуть, І як з зітханнями зливається їх сміх… Хіба не чуєте, як голуби туркочуть, Як краплі котяться і падають із стріх. Хіба не вірите, що скоро день засвіте, Що сонце наше вже з-за обрію встає, Що хід його спинить ніщо не зможе в світі, І цвіту нашого ніщо вже не уб’є!