Группа "Один в каное" (прим. для русскоговорящих онли: читается как "одын в каноэ") была создана в 2010 году во Львове. В коллектив входило семь человек, но со временем он разделился на две независимые группы. От старого состава остались только Ирина Швайдак (солистка) и Устим Похмурский, со временем к ним присоединилась Алёна Давиденко. Тогда и сформировался современный состав группы.
Название группы возникло случайно. Ирина, читая в интернете материал об индейцах, встретила одно из их имён - Викенинниш. В переводе на украинский оно звучало как "Один в каное", что ей очень понравилось, и она решила использовать его для названия группы.
А теперь, я вставлю слово: однажды заметила у подруги на стене реблог поста о концерте этой группы, но не обратила особого внимания. Спустя некоторое время, мне нужно было найти статью на перевод, я зашла на gorod.dp.ua (Днепропетровский городской портал) и снова наткнулась на "Один в каное". Тогда уже интерес взял своё и я начала слушать их музыку. Иисусе милосердный, какая же она восхитительная. Нет, правда. Почти все песни есть только в записях средненького качества со всяких выступлений на арт-квартирах, но в этом и заключается прелесть ребят. Весь звук настоящий, прекрасный голос Ирины и замечательные тексты делают своё дело. Особенно мне запала в душу эта музыка ещё и потому, что сейчас как никогда хочется слышать родной украинский язык почаще. У жителей западной Украины нет проблем такого рода, а я из Днепропетровска, сами понимаете. Надеюсь "не украинцев" не остановит факт языкового барьера, во-первых, потому что языки славянской группы очень похожи и что-то вы да поймете, а во-вторых, мы слушаем английские, немецкие, испанские и другие песни часто не понимая ни строчки, но нам это не мешает. Ниже я размещу несколько моих самых любимых песен из репертуара "Один в каное", их послушать вы можете вконтакте, или же открыть этот пост непосредственно в блоге, чтобы увидеть плеер. Enjoy.
Міцно тримайся за вікна, чиясь солодка цікавосте!
На моєму даху вже давно нічого не росте.
Трос відв’язали були і дім мій відчалює
На глибину, де щось та й чекає..
Тихо ж бо, мій янголе,
Бо вже не сила.
Он скільки вільних антен
Пустило коріння в небо, ген!
Моя, чомусь, не пустила..
Досить вологих очей, вимрієш нового друга!
А твої ще сильні крила
Стрінуть чиїсь червоні вітрила.
Якір підняли були і дім покидає пороги.
Щось дощить в мені, але кличуть дороги.
*На слова Ивана Франка
І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить:
Відки взявся я — не знаю; чим прийдеться закінчить
Хвиля радісно плюскоче та леститься до човна,
Мов диття, цікава, шепче і розпитує вона:
Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.
Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль!
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль.
Кажуть, що природа — мати держить нас, як їм там тре,
А в кінці мене цілого знов до себе відбере.
Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще ждеш?
Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить, буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги мене.
Не один втонув тут човен, та не кождий же втонув;
Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся ти!
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі доплисти!
Сьогодні небо таке раптове,
Трохи готичне і ледь барокове.
На білі плечі чиєїсь втоми
Складає у стопи небесні тони.
Небо шукає, небо знаходить.
Спустилося з даху і знову ходить,
Ходить грозою, лягає в квіти,
Трохи полЕжить і мусить іти
Та я не піду, трохи постою
Поки гроза не мине, буду з тобою.
Небо так і не прийняло теорій буття, як і я,
Бо ціль життя, бо ціль життя –віднайти життя.
Небо –солоне, таке спонтанне,
Дивиться в когось і в когось тане.
Дихає громом, знаходить цілі –
Напитись моря і стати сіллю.
Небо міліє, останнє губить.
Шукає вічність -знаходить.. губи.
Впивається знову і знову кресне
Її земним в своє небесне.
Слухай, як дерево пускає коріння
Всередині тебе, його гілля
Вигналось вгору до сонця жилами рук.
Там, на вершку, біля твого гнізда
Виростуть скоро нові міста,
Вулиці твоїх думок –мощений брук.
Якби ж то не земне тяжіння!
В руці –птах, а не це каміння!
Якби ж то не тут, не на цій мілині,
Ми могли б будувати в собі кораблі!
Якби ж то…
Дерево в тобі, п’яне від цвіту,
Тінню заступить пів мого світу
Від всевидючого ока крикливого сонця.
Весни у тобі, відживши свій вік,
Сточать з очей березовий сік,
Не ховай свого лиця!
