Просто настає такий момент, коли ти залишаєшся сам на сам із життям, дивишся пронизливо в його очі і губиш краплю за краплею сльози. Бо навколо соціум, в якому ми, як не крути, яку ілюзію не вигадуй, залишаємось самотні, один на одни з власним я. І наш шлях будувати не їм, а нам. Саме зараз потрібно навчитись робити кардинальні і обдумані рішення. Бо ніхто не допоможе, бо у них є власна дорога, бо світ думок у кожного свій. Тому настав час закусити губи від болю і прямувати тільки вперед, не дивитись назад, тільки вперед, тільки сам.