Не варте вашої уваги, лише наболіло та й усе…

Із року в рік, із дня у день одне і те ж…протягом 10 років одне і те ж! Я стомилася так, не хочу так, НЕ ХОЧУ.

Кожного дня, кожної миті нагадувати(це вже називається так) про те, що у цьому житті я нічого не досягла своїми силами, навіть вступ (до вузу) за своїми балами(!), це вже за правило, це ніби як традиція. Я звикла, тому що так стомилася вже не погоджуватися з цим. Усе, що я роблю у цьому житті - дарма, так вважає Т, а разом із ним і М. Мабуть….мабуть, воно так і є. Я обрала благородну професію, від якої тепер найбільше за все хочу відмовитися. Так, саме відмовитися. Відмовитися від того, до чого йшла так довго і чого хотіла понад життя. НЕ ХОЧУ. ВСЕ. Щось зовсім інше мною керує, зовсім не кар:єра головна мета у житті, зовсім не вона. Я просто хочу бути хорошою мамою, дружиною, адже хорошою дочкою мені так і не довелося стати. М. завжди казала:"Ти моя гордість", але я вже не вірю цьому…це не так. Зовсім не знаю, що і як робити. Я стомилася від людей, від "благородної" справи життя. Я зараз зловила, так, саме зараз зловила себе на думці, що я роблю все так, що М. була всим задоволена і не запересчувала мені…чи то я їй… Я все роблю так, аби М. не нервувала, не гнівалася, але все одно вона це робить. Хочу вийти заміж…так-так..саме цього я хочу! Пройшло вже 4 роки…вже дочекатися не можу, того дня…

Ловлю себе на думці: а як, якщо просто перервати зв:язки? але шкода М., знаючи ситуацію у нашій с. Не можу так вчинити, я ж єдина, хто розуміє її, кому вона потрібна. ЄДИНА. Не можу….

Серцем відчуваю, що подобається…і водночас не хочу займатися цією справою. Покинути все? занадто просто. Хочу, але суперечить усим моїм побажанням…особливо про те…найголовніше!

Сподіваюся, що все мине..навіть те, що бентежить найбільше.

Просто стомилася…мабуть.