з самого ранку дзвінки, повідомлення, різного типу новини-сплєтні, імена людей, які колись хоча б щось значили в житті кожного.
і так до 16:30 вже хочеться лягти спати і забутися про все.
прогортую ленту блога, всі щось пишуть, кожному щось болить, а чого вже я не пишу так, як писала раніше?
немає чому боліти?та здається є.
але це не розкажеш друзям, бо вони ж кажуть "уль, ну параноїш ти вже".
на блог не напишеш, бо потім засруть лс, аск і все, що ти маєш в соц.мережах.
а як з цим всім блядь жити?
коли від кожного смс я ладна сісти і випити 250таблеток валер.янки з надією на те, що таваріщійомайо воно ж відпустить.
відмазка "уляя, ну така наша доля" не дійсна.
я не вірю в долю, людинооомила, ти сам собі доля!
сам собі робиш хуйово.
наступаєш на ті самі граблі, віриш, любиш, кажеж:"о, в цей раз все буде не так.в цей раз все буде краще." а коли відкриваєш очі думаєш:"піздец, був дибіл, ним і лишився" і все спихуєш на долю з ачірідною фразачькою жизні:"така наша доля "
ха ха ха
ташобвсіздоровібули.
блядь, ТИ САМ СОБІ ДОЛЯ.
ХОЧЕШ ХУЙОВО-НА.ТРИМАЙ.ХІБА Ж ШКОДА?!
ХОЧЕШ ДОБРЕ-УУУ.ДОБРЕ ДОВГО НЕ БУДЕ.
так і живем.
але ж нє.стоп.
ще є пару проблем окремо від доленьки.
але на ці проблеми в мене немає вже терпіння гупати по клавіатурі.
і скільки музики ти не переслухаєш, легше не стане.
хоча скільки ж разів кожен казав:"слухаю якусь там пісню і стає простіше"
оо, а ще є така теорія типу"запити горе "
аххахахахххахааххаха
ну вьєбеш ти конску дозу, тудасюда ти забуваєш про все, тобі збс.зранку ти труп, а потім коли вже ти норм то до тебе доходить, що проблема не пішла і всьо.
і все:
сan we go back, this is the moment
tonight is the night, we’ll fight till it’s over
so we put our hands up like the ceiling can’t hold us
like the ceiling can’t hold us.