Бувають люди — пухлини. Як тільки ти розумієш і усвідомлюєш весь їхній згубний вплив на себе, тобі варто позбутися їх. Але це мазахізм пригрівати їх, любити і берегти. Це маразм, але по факту — це викопування ями сам собі. Надія на краще майбутнє, на те, що злоякісне роз’їдаюче зсередини тіло почне любити тебе, такі ж безглузді як ростити кактус і сподіватись, що колись він виросте без голок тільки заради тебе.
Прояснення у вашій свідомості, що приносить розуміння того, що пора вирізати пухлину – найцінніше. Запам’ятайте цей момент. Проживіть його. І зробіть це. Почніть з невеличкої дози реальності, вона як і хіміотерапія, почне добивати вас, ви відчуватимете як втрачаєте себе, але коли доторкнетесь до дна болю (біль не безмежний), то відштовхнетесь так сильно, що й самі здивуєтесь. Якщо не допоможе, то вже немає іншого шляху як просто обережно відділити паренхіму і відрізати строму.
Будь-яка пухлина залишає слід. Будь-який біль залишає шрам. Будь-яке розчарування залишає досвід. Любіть себе більше ніж свою пухлину!