У мене погані стосунки з реальністю. І ще гірші — з теперішнім. В сенсі — з теперішнім часом. Закриваючи різні фрагменти й періоди минулого, як закривають кримінальні справи, і перебуваючи в постійному очікуванні майбутнього (байдуже якого — обіцяної апокаліпси чи наступного року, іноді навіть найближчого дня чи години), не вмію триматися на гребені поточної хвилі, не відчуваю миті актуального теперішнього, тобто, по суті, й не живу по-справжньому. Іздрик