вчора була жахлива ніч, сьогодні - не краще.
я більше так не можу. не можу думати, робити, говорити.
бо немає кому говорити, та й важко слухати це все.
всю ніч думала, а нічого так і не вирішила.
я більше так не можу, все що я пишу останнім часом, живу від суботи і до суботи, лягаю пізно, слухаю все, що погано впливає на настрій, переписуюсь не про те, приймаю не ті рішення, а головне чекаю на дзвінок, що означає дуже багато.
у багатьох там проблеми з хлопцем, з навчанням, але для мене той дзвінок як порятунок, який змінить дуже багато, але одне але, в яку сторону він все змінить покаже тільки час. зараз не важливе ні навчання, ні якісь стосунки, ні друзі. мені все менше хочеться спілкуватись з цим світом, що давно не цікавить мене.
все, що приємного було на вихідних, це час, коли я малювала, це справді так допомагає відволіктись.
ну отже, чекаю на дзвінок, надіюсь на краще.
і це не ниття моє, це крик душі, вже вкотре я намагаюсь розписати все, що зараз мене хвилює, але до кінця так і цього не зроблю, бо найкраще місце, де можна приховати свої проблеми - це ти сам.
так і живем, не живем скоріш, а існуєм, з тими проблемами в душі і з фальшивою посмішкою на обличчі.