І знову те саме, вже яку ніч сон все довше морозиться заходити в мою кімнату.
Як би я себе не виснажувала, в скільки б не лягла мене всеодно очікує споглядання мого темного потолка.
День за днем і так живем. Все відбувається швидко, з таким самим розвитком подій і з мінімумом емоцій. Не сказала б, що все погано, що "як мене задовбала ця осіння депресія"-ні, якось так стало всеодно. В мене є люди, які можуть внести радість у моє життя і це більше ніж добре.
Я не фанат сюрпризів, але сьогоднішній порадував. Живий, ходячий, худий сюрприз.
Ти ніби нікуди і не їхала. Відбулась зустріч яка так була мені потрібна.
Моє снодійне засинає в 20 хвилинах їзди від мого місця знаходження, а чекаю ранку, щоб скоріше настав вечір.
Хоча більшість не сприймають факультет філософії всерйоз і я сама розумію, що далі просто немає перспективи, але просто багато чого стало на свої місця під час бортьби зі сном під бубоніня викладача. Можливо з такими темпами я зможу розібратись в собі?
Все місто засинає, просинається моє безсоння і починає капати мені на мозг.