От я і вдома.
Хочу багато написати, розповісти. Але не знаю з чого почати!
Взагалі вражень багато і присутнє дивне змішане відчуття.
Вся ця поїздка ніби сон, здається нічого й не було.
Коли приїхала, то була дуже розчарована усім і хотіла додому! Все було чуже, моїх людей не було поряд. Але поступово все ставало кращим і кращим. Я почала трохи звикати до того, що німці їдять і як живуть. Звикла до їхньої школи! Школа ахуєнна! Дуже багато хлопців, хлопців турків. Переважно більшість мусульмани. Але всі вони такі привабливі дуже, але дійсно хлопців багато! У порівнянні з нашою школою, то ойойой! лол.
Взагалі зараз толком нічого не зможу написати. Бо враження зашкалюють. Я зможу розповісти все вживу, але написати буде важко.
Але висновкі я зробила такі: бажання навчатись після школи в Німеччині стало ще більш сильним! В них все трохи простіше і дешевше, лол: 3
Просто аби їхати вчитись не самій тоді усе буде ПЕРФЕКТ!
Ще один висновок: я обожнюю Україну, Луцьк і все що з цим пов.язано. Я люблю наших людей, бо вони більш живі. У нас присутні всі емоції: любов, ненависть, зрада, щирість, щедрість. А німці здалися мені одноманітними і ніби на батарейках.
Я дуже люблю квартиру в якій живу, своє ліжко, диван, стіл, кухню! Все! Все, що тут - мені рідне! І найкраще!
Вийшов не пост, а хуй зна шо.
В гостях добре, а дома ще краще! От як!
Але буду за всім дуже скучати. Дякую тим, хто був зі мною.
Ніколи не забуду це!