я буду не я, якщо 14 жовтня не напишу слізний пост про нещасне кохання.
7 років тому, йобаних 7 років тому я вперше побачила того, хто назавжди змінив моє життя.
ти був худющий, з чорним волоссям і емострижкою. я була наївна, молода і готова на подвиги.
мені здавалось, що ти - той, біля кого я помру років так через 60.
я трусилась від переживання, мені було страшно навіть підійти до тебе… я слухала, як ти співаєш Echelon, язаплющувала очі і вже бачила, як ми з тобою ведемо дітей в садочок..
мені було 17 і я ще не знала, що попереду 3 місяці найсильнішого, найяскравішого і найболючішого кохання в моєму житті.
всі сміялись наді мною тоді, сміялись в 20 років, сміються в 22… але я чомусь впевнена, що коли я робитиму останній вдих, я згадаю тебе.
злість давно минула, я вже не відчуваю того розпачу, я вже не бажаю тобі болю і не звинувачую ні вчому… я просто хочу, щоб в тебе все було добре і я вдячна тобі за те, що ти просто був в моєму житті.
якби не ти, я б ніколи не стала тим, ким я є.
я любила тебе і любитиму тебе щодня.
все своє життя.