Якби я зараз помирала і мене б спитали, хто запам’ятався мені за життя найбільше, то я б однозначно назвала б ЇЇ. Принаймні вона ніколи мене не зраджувала, не обманула і не покидала, коли я потребувала її. Ми не найкращі подруги, а іноді, при відсутності спілкування нас і подругами важко назвати. Але, клянуся всім, коли їй погано мені стає начхати на погоду чи власний стан, мені хочеться зірватись запекти величезний шмат м’яса і насмажити гору кабачків, і приїхати до неї. Вона знає, що коли мені і справді погано то треба не шоколаду, а м’яса і не «соплей», а знущатись над кимсь. Наша з нею розчарованість у людях і стосунках зашкалює і перейшла вже давно межу всіх стандартів; так, ми два ЗЛА, і нехай жорсткі і вредні, але без того ми не ми. А без неї я, не я!