а якщо от прямо зараз, серйозно, так дійсно не по-дитячому,
то всі оці історії про принців, про "власних" і інше - казочки.
теорії, всі як одна твердять, він знайдеться,
але йде час, а от саме він чомусь не знаходиться.
може тому що міфічного саме Того, якого треба, нема?

калейдоскопом пробігають інші, і ти з надією "може ось це він? "
і дійсно, з ним зорі на пів-галактики ближче, і руки у нього тепліші,
і набагато легше дихати з ним в унісон,
а потім проходить місяць-півроку, і ти прокидаєшся, а це був сон.
змушуєш згребсти себе у купу, і впевнена, наступний точно саме Той.

я не розповідатиму історію про наступного, і наступного за наступним,
герої змінюються, сюжет незмінно старий.
вони йдуть, або ти йдеш, або трапляється вам особистий метеорит,
коротше, ви розбігаєтесь, а ти згрібаєш себе знову і переконуєш мантрою, що не болить.
а насправді болить, і болить тому, що знову ти зустріла не Того.

і так буде безкінечно довго. ти встигнеш змучитись і майже вмерти,
бо насправді ці постійні пошуки Того, призводять до віртуальної смерті.
так от, якщо прямо, серйозно, так дійсно не по-дитячому,
то всі оці історії про принців, про "власних" і інше - казочки.
тому що міфічного саме Того, якого треба, немає.

Анна Лисенко▼