Іноді показувати, що сильна, - як дешеві понти,
За які потім розплачуватися надто боляче.
Але коли знаєш, що ніхто не має прийти, -
Стаєш моторошно-незворушною, не говорячи

Про зверхню посмішку чи ледь підняті брови…
Тебе ж ніхто не витягне з трясовини,
Бо чужі обіцянки - просто порожні розмови,
Які забуваються вже через хвилину!

Щороку розплачуєшся абортованою весною,
Яку з тебе вирізали давно і нещадно,
То ти є вічно натягнутою струною,
А люди лізуть зі своїми порадами…

Коли замість друзів – транквілізатори,
Замість книг – рецепти від ліків.
Ти розумієш: пізно плакати,
Пізно сподіватися, пізно радіти…

© Марта Приріз