Я неймовірно зла. Другий день не знаю спокою. Дійшло до того, що я навіть не можу описати ситуацію на блог, бо дуже вже багато зайвих читає мене. Вперше пошкодувала, що ти читаєш мій блог.
Я нікуди не можу від тебе подітись.
Ми самі створюємо собі проблеми. Реєструючись в соціальних мережах, вк, вьюі та інста. Ми власноруч виставляємо своє життя, свої проблеми на показ! Всі можуть знати з ким я сьогодні сиділа в друзях, з ким завтра піду гуляти, чи який у мене зараз душевний стан. І ми просто звикли виставляти все на показ. Життя онлайн тепер значить набагато більше. А потім ми самі себе караємо за це і хочемо позбутись. Але не можем. Це звичка, як куріння.
І от звідси в мене виникає ненависть до людей. Хтось щось десь напише, якийсь маленький пост, який зможе перевернути все ваше відношення до людини. І думаєш "краще я б цього не бачила". Так, краще я б була сліпа і не бачила людських недоліків. Жити було б простіше. Я б не змогла ненавидіти людей. Я б добре до всіх ставилась і любила всіх. Але ні, 100% зір, мать вашу!