кажуть, що осінь, це час самотності і осмислення свого життя.
це правда?
чи це я під впливом оцього "кажуть", починаю себе так вести?
нууу…соціофобкою я родилася і помру. це незалежить від пори року.
але чомусь саме зараз це проявляється по-особливому.
хочеться залізти під теплу ковдру, з чашкою чаю і в обнімку з ноутом.
і не вилазить. НІКОЛИ. НІКУДИ.
ніяких розмов. ніяких людей.
нахуй людей.
це в одну хвилину.
а в іншу, хочеться, щоб тебе грів "хтось".
а ти цьому "комусь" робила б масаж своїми холодними пальцями.
щоб ви цілувалися, сміялися, говорили.
одні наушники на двох.
хороший фільм..чи музика.
що ще треба?
перечитать мої пости, складається враження, що мені просто життєво необхідно завести мужика. у мене мабуть на обличчі написано "Я ХОЧУ МУЖИКА. ХОЧУ КОХАННЯ". прям написано ОТАКЕЦЬКИМИ БУКВАМИ.
не дивно, що на мене ніхто не западає.
от іде хлопчина, дивиться в мої собачі очі, а там "БУДЬ МОЇМ, ДА ТИ "
пффф..та хто на таку поведеться?
хлопцям подавай:
високу
худу
з великими сіськами
тонкими ногами
очима, в яких можна потонуть
яка не буде тобі в рот заглядать
карочє таку, щоб впевнена в свої ахуєнності, могла і розвеселить і підтримать.
карочє таку, яка НЕ Я.
скоро мої пошуки великого кохання призведуть до того, що я вішатимуся на бомжів в переході. і якщо пощастить, якийсь Петро зверне на мене увагу.
да. сьогодні явно не мій день.
і рік.
і життя.