Наш час із людьми, котрі колись були дорогі серцю, попри всі побутові непорозуміння, можна деколи переглядати, як фотографії чи коротенькі фільми. Однаково ж не завжди виходить жити тут-і-тепер. Ми чимось паримося, щось плануємо, згадуємо, як щось пішло "не так", і що би було, якби. Так от. Якщо вже однаково розбазарювати час життя, то ліпше занурювати себе в минулий стан щастя, пригоди, адреналіну, інтенсивного споглядання листівок минулої дійсності. Це наче казати "дякую"