То було чудове літо. Насправді, одне з найкращих. То було перше літо, коли я зрозуміла, що можна спати по три години на добу і почуватись бадьоро.. Це літо вирізнялось з-поміж інших тим, що на 1/5 провела його зі щастям в руці. Принаймні на долоні. Однак, літо було таким, як попередні, бо розчарувань та образ було більше, ніж приємних моментів. Частково сама у цьому винна, але зрештою залишаюсь з тим, на що заслуговую. А те, що було, нехай закарбується не спогадом, а життєвим досвідом. Прощавай, моє тепле літо. Прощавай, але дозволь людям, які з’явились протягом червня-липня-серпня прийти зі мною в осінь. Не відпускай їх усіх…
Завтра прокинусь і усміхнусь, адже заснула влітку, а прокинулась восени. Зірвусь з ліжка і вдихну осінь через вікно. Врешті зберусь з думками і зрозумію, що люблю дихати. Можливо, я вже не так чекала осені, бо весь рік вона жила в моєму домі. Разом з сухим листям на стінах.
Зрадіють усі ті, що закохані в осінь. Знаю, вони, як і я, за 5 хвилин до півночі прощатимуться з літом. А потім хтось надішле мені смс із текстом: «Вітаю, сонце! До тебе прийшла осінь». І в мене вийдуть сльози від несподіванки. Проте я не сумуватиму ані на мить, бо наступні три місяці найсолодші у моєму житті. 
))