" Кажуть, сни це те, що у нашій підсвідомості, та такої контрасної червонизни мої заплющені очі ще не бачили. Мене несло невідомимим слизькими, брудними тунелями без єдиного освітлення і вже марно було намагатись вхопитись руками бодай за щось: та гидота була жахливіша навіть за страх перед тим, що було за кожним поворотом невідомої течії. Я минала безліч химерних схилів, канатів і починала боятися власних здогадок про те, що це все навруги.
Після кожного вузького тунелю відкривався новий широкий, а після широкого- ще купа бескінечних ниток лабіринту.Та гуща(саме такою вона мені здавалася), що мене так необачно переправляла невідомими дорогами, не досить "добре" облаштованими для туристів, була на диво теплою. І ось невелика хвиля виплюнула мене у яму, схожу на мішок. Всередині ями, що інопланетянам згодилася б за кімнату, виднілося трішечки світла, яке хоч трохи розвіювало темряву навкруги. Я побачила, що весь одяг мокрий, у червоному забарвленні, а біля мене лише слиз та усі відтінки червоної веселки.

Навчившись управляти своїми снами, мене вдарило уявною блискавкою: я в епіцентрі своєї мрії. Я - у твоєму тілі.
С усіх сторін, яких немає в цієї фігури, на стінках виднілися подряпини далеко не першої свіжості, які придивившись, можна було прочитати. Обережно підійшовши ближче, я, примружуючись, почала читати ці надписи.

Мій розум перестав існувати, невидимі пазурі трясли моє тіло: на цих стінах виднілося моє ім"я… Моє ім"я, надписи з наших спогадів, наш гумор та антиінтелектуальні фрази, зрозумілі лише нам самим.
Я була в домі твого серця, та твоє серце там вже давно не проживало. Лише склад червоного битого скла, яке, мабуть, і було приладом для видряпування літер, або кажучи вже прямо, знаряддям власного мазохізму.

Мінус ще одна мрія: я не встигла застати твоє серце цілим. "

p.g.