мій настрій вже мене дістав. саберись, тряпка! є, звичайно, радісні моменти, але вони настільки швидкоплинні, що будь-яка невелика невдача псує все хороше і залишається лише неприємний осад на душі.

ще й не знаю як бути з людиною, про яку вкотре зробила висновок, що знаходиться на рівні дитсадка зі своїм комплексом неповноцінності і відсутністю бажання позбутися його. тобто, приймайте її таку, яка вона є, з усією гниллю, що тримає в собі і не хоче позбутись, зробивши життя легшим не лише собі. вислуховуйте її псевдопроблеми, поглинайте всю ненависть до тих оточуючих, які своїм лише виглядом можуть кардинально зіпсувати їй настрій (а таких багато), а головне "піддакуйте"!

очевидно, що всі ми таке пережили, проте явно бачу, що вона застрягла на рівні проблемного підлітка. розумію прекрасно, шо спілкування з такою людиною навяд чи призведе до чогось вартого, але мене мучить думка, що я здаюсь і що я можу їй допомогти.

з іншого боку, я допоможу, з часом вона стане така як і ми, а про мене забуде, і буду я, як завжди, "у розбитого корита".