Розумію тепер наскільки лекше, коли сумуєш і знаєш, що через місяць, рік чи навіть більше ви побачитесь, ти зможеш обійняти, поговорити про все. Ніж коли знаєш точно, що в цьому житті вже не бути цьому, вже не подивитесь разом телевізор, не поговорите, не пограєтесь, не обійметесь.Не буде вже так як раніше, так звично. І тут те саме НІКОЛИ, ніколи вона не подзвонить, не скаже, що хвилюється чи ти поїла, чи тобі не страшно самій, не дасть пораду, не розкаже нічого. Ти ніколи не почуєш її голос, сміх, не відчуєш її, здавалося, завжди теплих рук на своїй шкірі. Вона більше ніколи не прийде так несподівано, бо переживає як ти там сама. Починаєш цінувати тільки коли вже даремно, бо надто пізно. Я так сумую, так люблю.