Рома поїхав, і, як сказав Сакратік: "раставашкі всєгда пічялька", бо я скучила і мені в який раз треба його підтримка. Ще серпень, а мої вже разсікають, то в Києв, то в Одесу, то в Польшу, вот така жизнь, дітвара, аж сльозу корить впустити, але то такоє. Хочу повернути час назад аби прєдатвратіть декілька зустрічей в своєму житті, аби не знати тих людей, аби жити легше було і без вічного "давай-ка я виєбу тобі мозок сьогодні". Нам 17, а ведеш себе, наче тобі 8, говориш так, як тобі 11, а вчинки твої прирівнюються до класу так 4. І, да, кидати слухавку, аж ніяк не по-чоловічому, хоча звідки ж тобі знати. Все вимірюється нашими вчинками, словами і поглядами, карма не спить, я в це вірю, бо в тебе не з'явився б друг, який робить аналогічні(по-твоїм словам) дії, в такі моменти моє сердечко, ніби оживає і б'ється в 100500 раз швидше з кардіограмою "ихихи", того кажу тобі, fuck u! Серед сірого оточення можна не помітити, як стаєш невідємною частиною того ж сірого суспільства. Нові, ахуєєнно-невібєнні заклади в нашому місті прирівнюється до жалюгідної спроби заманити "слівок общєства" згадуєтья лише одне речення з моєї мудрої голови "are u fucking kidding me???", кожен зараз уявляє себе, ну піздєц зірочкою, а я лише дивлюсь на таке і кажу ихиххи, бо хер там! Що сталось з людьми навколо мене? Чого всім не начхати, як одягнуті інші, і, чорт забирай, з ким вониі трахаються, чого всіх аж розпирає та защадрість, коли когось все гаразд? Тому ще з давніх-давен притримуююсь теорії, що особисте для того аби воно і залишалось особистим, +того, чим менше людей знаєш ти, тим краще, вгадайте кооому?? Т О Б І. Я трохи вже падустала від чих людей і цього міста, я хочу жити, а тут виходить жити тільки ілюзією і мріям, а я так не хочу, уж прастітє, не вливаюсь я в вашу среду абітанія. Просто знаю, що таких людей, як Рома і Лера немає, і немає більше таких, що терпітимуть мене і розумітимуть, як ці двоє. Мама каже, що не повезло моїй сусідці по кімнаті, шкода її, напевно. Та зараз я вдома і живу сама, принаймі в кімнаті. Щасти нам всім розібратись в собі і жити легше без будь-яких докорів з боку інших, і врешті-решт, припинити всім жити чужим життям. Життя дійсно, як той празнік, але не всім подобаються пітарди, ихихи.