нічого не трапляється. і від цього хочеться метати меблі, кричати та лізти на стінку.
інша проблема, це коли бісить тато. коли він виносить мізки, коли вже не можеш. але ж тобі нічого не залишається, як змиритись. ось ти сидиш в своїй кімнатці, посьорбуєш чай чи квас та думає, ні, ти мрієш пошвидше звалити, хоча знаєш, що шалено сумуватимеш. але ж ти бісишся, ти сидиш і ненавидеш свого батька, сльози ллються річкою, а про все розказати нікому не можеш. бо це надто потаємне, надто особисте. і тобі знову ж болить, але цього разу вже душа. і ти шаленієш, не розуміючи як руйнуються твої нерви.