Я ніколи не могла вислоити свої думки в письмовій формі. Не виходить в мене і все, я концентруюся на чомусь одному, а точніше- на комусь. Ніколи не міла описати свій стан в загальному. І ось я пишу перший відвертий пост, не сконцентрований ні на кому, крім внутрішнього голосу. Отже внутрішня я, диктуй, я готова, друкую.От чорт пісня кінчилася, секунду… Я не знаю, що люди розуміють під словом "пустота", але це те що я відчуваю саме зараз. Ніякі почуття не наповнюють мене. Ні дружба, ні прив'язаність, ні радість, ні сум. Ніого. Нічого крім того, що я починаю думати як виготовити ядерну бомбу у домашніх умовах. Кожен кого я знаю особисто мене бісить до того, що я ловлю себе на тій думці, що краще б я нікого не знала. Кожен думає лише про себе. Про власну користь від того обо іншого. Знаєш, М., а це дно. Читаючи ці слова, хтось подумає, "А ти ніби не така". Так я саме така. Така як всі. Сіра маса одним словом. Кому ти у цьому світі потрібен? Та нікому. Батьки? Вони не мають іншого вибору, так як і ми не будемо мати у свої 35 або 45. Ніхто не питав своїх батьків, чи якби вони мали вибір, ще тоді, до нашого народження, чи вибрали вони те, що мають наданий момент. А якщо і питали, чи впевнені ви у тому,що они відповили правду, коли затверджували вас у тому, що дорожчого чим ви-квіточки у них нічого немає.Друзі. А знаєте на мому,ще не такому великому життєвому досвіді, незустрічалися вірні друзі. Ніразу. Всі кого я знаю уже мали кращого друга чи подругу, деякі по 2 а деякі по 5, але до своїх 15-16, зрадили, посварилися, принизили, або просто перестали спілкуватися. Ось такі кращі друзі. А про коханняв 15. я напишу лаконічно. В 15 треба думати про чупа-чупс і шоколадне морозиво. А знаєте що саме гірше? Це те, що я знову написала не те що хотіла. Або я ще не готова сказати все те що мені муляє, або мені немає що сказати.