Скрутилась калачиком в мереживних простирадлах,
обійняла подумки твій стан…
Тільки в ім’ я любові, тільки заради світанку,
де б я змогла бути поряд, смакувати без упину твої вуста.
Скільки самотніх ночей ще стоїть між нами,
скільки доріг, щоб до тебе прийти…
Сум малює на склі хаотичний, тривожний орнамент-
я сіпаюсь від кожного скрипу дверей, може, це ти?
Пригорнусь до твоєї сорочки, потім знову її одягну.
Одержимо чекатиму ночі, щоб віддатись солодким снам.
Якби ж хтось тебе повернув.
Якби ж…
Ти не залишив мене одну.
Скільки ще потрібно сил, коли між нами стоять небеса…
—Леона