я не люблю коли зачіпають моє, та моїх.
за своє, я ладна глотку перегризти.
вчора мені було 17.
я їх не чекала, адже де 17, там і 18 і 20 і 30 і 40 і 50 і далі десь там смерть.
але дівчатка постаралися.дякую ;)
вчора мені було 17, а враження, що мені всі 77.
я зайобана життям..всі бажали щастя, бо я заслуговую його.
та де там?
якби заслуговувала, то давно б мала.
є люди, до яких я можу подзвонити будь коли, навіть, якщо ми не спілкуємось.і викласти все так, як є.і декілька разів за 10хвилин сказати:"я не люблю коли мені брешуть ті, хто так треба".
вчора, після декількох пляшок була істерика..
істерика в душі, а ззовні це все було:"мені Даша пальцем в око тикнула". і хто де був.хто лежав на підлозі, хто сидів в відкритому вікні, хто, як я..вмирав на дивані, говорили про моральне, про те, що кожному болить.
телефон під"єднаний до колонок комп"ютера і багато БУМБОКСУ не буває.
17 не кожного ж дня.
я не люблю коли лізуть в душу, не люблю і гори ти будь де!
я не люблю, коли хочуть вилізти на голову і сидіти звішивши ноги!
я так цього не люблю.
Саша невтомно повторює, що в мене характер-жиржесть.
та де там?
моїх 45 даються в цілі 200.
мої 17 здаються в всі 77.
я тримаюся зі всіх сил.
та все до пори до часу.
завтра трудові будні беруть вверех над тою, яка так не хоче йти на ту кляту роботу.
я рахую дні до того, як батьки поїдуть.
я боюся числа, коли втрачу безповоротно все і вся для себе.
коли в руках триматиму телефон, в якому буде 200смс і виписуватиму їх будь куди.будь-кому.я на зло собі не сидітиму в соц.мережах.я добиватиму себе своєю невідповідальністю.
потім, я буду рахувати дні, коли приїдуть батьки.
а потім рахуватиму дні до якоїсь "енної" суботи, неділі.
в одну суботу все перевернеться вверх до гори.
потім буде 200кг, а вражень ніби 45.
буде 77, а житиму всіма 17.
я хочу, щоб все залишалося так, як є зараз.всі хто є, щоб залишалися.
щоб ніхто не прагнув замінити мене, в життях моїх.
"Не перетворюйте "потім" в "ніколи". Інакше через років 10 вже буде сумно, боляче, а головне — пізно."