пікдкорюю я хвилі неземні -
під крилами старенького біплана
світ змінюється наче уві сні:
то осінь, то картина вже весняна.

я все життя купався в небесах,
здається, що в цих хмарах народився.
я з першим вітром в своїх "парусах "
із піснею мов пташка пробудився.

та пісня про блакить і висоту,
про ясне сонечко, що міцно обіймає.
нажаль, не оспівати ту красу,
що погляд мій з захопленням сприймає.

лише вночі торкаюся землі
і з першої хвилини серце плаче.
напевне, тут нема життя мені,
я - небосхилу син, не можу я інакше.

до ранку знову очі не зімкнув.
самому смішно - в небо закохався.
та чи любов то, чи страшний недуг?
ніхто не скаже, від усіх сховався.

укрився за просторами висот,
в повітрі із біпланом розчинився.
відрікся від усіх людських чеснот.
коли ожив, тоді я й схоронився.