Благаю, забери мене звідси якнайдалі та відвези туди, де залишимося
тільки ми удвох. Тримай мене за руки, зігрій мої долоні, змусь знову
посміхатися та мріяти, змусь відчувати вагу твоїх слів, зроби щастя
тілесним. Благаю, навчи тримати тебе міцно, ніколи не відпускаючи, навчи
вірити у казки та хепі-енди, навчи не озиратися. Благаю… Цілуй,
торкайся, песть, видихай мільярдами частинок своє тепло та даруй його
мені… І молю… кохай".

Щоночі, лягаючи далеко за північ та
усвідомлюючи власну самотність, я мимоволі зіштовхуюся з думкою про те,
що навряд хотів би сказати всі ці слова ще комусь окрім тебе, адже ти,
як ніхто інший, для мене була справжньою, не зітканою з молекул-знаків і куди
вагомішою, ніж усе, що може мати значення.

Кажуть, що людина живе
на 75 відсотків мріями і тільки на 25 виходячи з реальних фактів. Саме
через це ти змушена любити мене. ЛЮБИ! Мені страшенно не хочеться, щоб
ти й надалі залишалася моєю мрією