Вона

В неї було неможливо не закохатися.
Вона постійно бігла. Ніхто не знає куди, ба навіть для мене це одвічна таємниця.
Вона постійно горіла. Очима, душею, вчинками. Мільйони парусів падали до її ніг, а вона лише бігла далі, сміялася і кричала що те їй не потрібно.
Вона була неймовірно красива.Образ білосніжного довгого волосся, яке розвивав вітер ще довго не полишить мою пам'ять, а бурштинові очі не підуть з душі ніколи.
Ви чули як вона сміялася? Завжди. Я ніколи не бачив її сумною. Підхопивши ніжно-блакитну сукню вона знов побіжить по вологому піску і буде нестримно сміятись, коли хвилі сягнуть її ніг. Вона, до речі, дуже любила море. Пам'ятаю коли вона навідріз відмовилась від більш оплачуваємої посади, обравши ту пропозицію, яка надходила від живого міста. Живими містами вона називала лиш ті, де прокинувшись можна було почути шум прибою.
А іноді, вона брала у руки пензля і малювала. На її полотнах ви ніколи б не побачили такої обожнюваної нею води, адже по її словам, коли дивитися на картину, на якін намальовано море, можна почути як цокає годинник, відміряючи ваш час. Вона малювала людей.
Вона так любила життя, що здавалося, ніколи не помре.
Хто ж знав що одного похмурого ранку, коли небо затягне хмарами, на які вона так часто дивилась і розповідала історію кожної з них, її тіло знайдуть на мутному дні моря.
Хто ж знав що віддтоді я не зможу оговтатись. Кожного разу, коли я закриваю очі, я бачу її посмішку, я бачу як вона підкочує повітряну сукню до колін і біжить до води. А потім мене охоплює жах.
Хто ж знав, що відтоді я зненавиджу море
Хто ж знав, що моє кохання обернеться солоною прірвою з якої мені вже не судилося вибратись?